"Братство Волка"

Объявление

НАРОД! РЕГИСТРИРУЙТЕСЬ НА ФОРУМЕ ПОД СВОИМИ КОМАНДНЫМИ ИМЕНАМИ!
_____________________

Добавлен отчет про лучный турнир в Чернигове. Также его можно обсудить на форуме
_____________________

Разгребла часть наявного у меня фотоархива и выложила на сайт игровые фото от "Форпоста" до "Тадаран-3"

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » "Братство Волка" » Між орлами і півмісяцем » Знакомство игровых персонажей


Знакомство игровых персонажей

Сообщений 1 страница 7 из 7

1

Дозвольте відрекомендуватися - Дарина Литвиненко  :surprise:

Молода красуня, 18 років, дочка Грицька Литвиненко (шукається гравець на роль батька!!!) та Ярослави Литвиненко (на жаль, вже померла).
Дівка-вогонь, гарненька, весела  :flirt:
Але заміж йти не хоче - як хтось і набереться сміливості заговорити про більш серйозні стосунки - то так на нього гляне, очиськами поведе - що й язік до неба прилипає і слова з себе більш видавити не може бідний залицяльник. Яж і кажу - не дівка - полум'я!  :D

Мати її - Ярослава, була з пришлих, її Грицько з другого міста привіз, вже приїхали вони з донечкою. Видно була, що не проста вона жіночка - що шляхтська кров в ній тече... Та була вона нелюдима, майже всіх сторонилася, так подруги собі і не завела, окрім травниці - Глашки... отож ніхто досконально - якогов она роду/племені бул - не знав...  Як Глашка-травниця померла, то Яська дочку її, Марічку - до них жити звала, але та відмовилася, все в своїх травках копирсалася.
Грицько ж був обізнаний та грамотний - ще у молодості декілька років на пана вченого прйював (правда, більше його охороняв - але вже у селі важним грамотієм став  :D ), у тих переїздах і шляхтяночку свою знайшов  :flirt:

2

Де народився не знаю. Зі слів дорослих селян мене у дитинстві привіз чумак (не знайомий – один раз заїхав і більше його не бачили), називав мене Степаном, та й лишив в родині ((КТО МЕНЯ ВОЗЬМЁТ???:))), яка прийняла мене до себе як сина й навчила складній селянській праці. Через те, що ніхто не знав мого походження мене звали Степан Ніякий. З того часу займаюсь землеробством, скотарством, бджільництвом. Зараз мені 19 і знаходжусь у пошуках свого місця в житті. Характер в мене спокійний, але коли вже запалюся ідеєю – тримайте мене семеро! :flag:

3

если коротко то вот:
єпископ Максимій народився у 1567 році на Черкащіні у с. Бобровиці, яке згодом було знищено поляками. мірянське імя Максим Перепелиця. Батько Максима, диякон Серафім, який був повішиний поляками. маленький максим був відправлений до цековної школи до Києва. згодом отримавши сан епископа був направлений до черкакської єпархії, для повернення православній віри її колишньої сили.

4

Староста села Скарш Пасечник. Является старостой уже эдак лет 20, по внешности очень трудно судить о возрасте, но все знают что Скаршу давно перевалило за шестой десяток. Откуда родом никогда не расказывал, но говорят что успел и чумаком побывать и с казаками знался, старожилы говорят что Скарш пришел когда то в село и остался, стал помогать по хозяйству и бывшему старосте Шмалько и многим другим, работа любая спорилась в руках у Скарша, да и знахарке Глашке он завсегда помогал, вобщем помогал всем кто нуждался, кому советом, кому делом. Так постепенно и прижился, люди перестали обращать внимание и на страное имя и на говор не местный, а когда былого старосту Шмалька волки в лесу растерзали, все дружно избрали Скарша старостой. С тех пор Скарш все больше пасекой занимался которая ему от бывшего старосты перешла, да теми делами которые всем старостам знакомы и до чертиков надоели. Есть еще у Старосты дочка Богдана, приемная правда, но девка ладная и души в ней староста не чает, особенно с тех пор как она заболела и чуть не померла, но Скарш не даром прожил свой век, лечить умеет, дочку выходил, хотя все уже думали что помрет. Вобщем Скарш Пасечник и староста не плохой и завсегда всем допоможет ежели чего надо, кому совет даст, кого вылечить надь. Так что селяни живут хорошо, дело делается работа спорится, абы так и дали було бы.

5

Осьть яко діло було укратцЄ:
  Народився у 1593 році у сімї незаможних селян, мати Зінаїда Кундрик була втомлена працею, та виховувала 12 дітей. Сам Олесь був 13-тим, при народжені якого померла його мати.
   Через кілька років від рук поляків загинув батько - Василь. Також загинули 5 старших братів.  Двох сестер забрали у полон. Маленького Олеся взяв на виховування поп Максимій.
   По досягненню Олеся 13-ти річчя Максимій відіслав його до Києва, до церковної школи. Коли ж Максимій отримав сан Єпископа, диякон Олексій став його вірним помічником.

6

Радана Дивограй донька козака Драгомира
Якось, коли дитиною була, рочків з 6, напали на село її вражії люде і вбили матір її-Благодану, а батько десь зліг на війні із поляками. От пощастило втікти і оселитись в сих краях, виростила її далека материна сестра- Орися і померла 5 рочків тому. Зараз має 17 років. З того часу як сиротою стала і навіть Орися з Божої волі світ покинула хтось вважає її дивакуватою, відьмою кличе, насміхаються. Може то правда, а може й ні...та мовчазна вона надто і тиха...

7

Карн Красний
Народився у невеличкому селі під Києвом. Батько, колишній козак, займався торгівлею усяким приладдям. Мати, селянка, займалася господарством. У сім’ї було 3 сини, я середній. З малечку батько навчав нас з братами всього що вмів сам: тримати в руках, зброю щоб захищати себе, сім’ю та рідну землю; читати та рахувати, завжди в житті пригодиться; з людьми розмовляти та товар вихваляти. Коли я підріс батько дозволив мені допомагати йому поратися в крамниці. Так йшли роки а перспектив у рідному селі я не бачив – крамниця після смерті батька залишиться старшому сину,  та й вік такий що душа хоче простору для дій. Виповнилося мені 20 років, і одного разу наснився мені дивний сон, що мчу я степом на коні, на зустріч сідаючому сонцю. Вітер шумить у вухах, дорога біжить під ногами і зовсім не важливо куди прямуєш. І так це мене вразило що вирішено було відправитися світ подивитися. Поговорив я з батьком, обійняв матір і вирушив в дорогу. Довго чи коротко, завела мене дорога до волості Чигиринської. І зустрів я там коваля – майстра яких ще земля не видувала. Так вправно кував він, що здавалося немов метал під його молотом не дзвенить а співає. Звали його Зохан Сиротин. І вмовив я його взяти мене в учні. З того часу живу я у нього і знання переймаю.


Вы здесь » "Братство Волка" » Між орлами і півмісяцем » Знакомство игровых персонажей